МИХАЙЛО АРСАК

Сьомого грудня 2009 року Василеві Рябому 55 років. Це понеділок. Можна святкувати цілий тиждень. Святкуймо. Для кого Василь Рябий - це свято. З понеділка запитую Василя: а ким би він став, якби не став поетом?

- Якби я не став поетом? Був би сіреньким журналістом. В той час, та і не тільки, чиновники пригнічували яскравість особистості, а самі і понині залишись хлопчиками-мізинчиками, колгоспів немає, а вони тримаються рівня бригадирів. Літераторів ніхто ніколи не любив, починаючи з царя. Вважали, що вони прибацані. А я думаю навпаки.

- Певно тому у Вас і “навпаки” має свій зміст і свою філософію.

Знаєте у Бориса Олійника є такі рядки “я від коріння, я із первовіку діла мої буденні і великі відкриті перед людством як сльоза”. Тієї філософії Василь Рябий набрався ще змалечку, на горі Корнів за Прутом, коли збирав черепки і кремінці. Повна бочка назбиралася. Може і більше було б та і тут все навпаки. Коли ніс додому впав у окіп, порозсипав. А пішов до війська, то мама не вберегла від інквізиції і філософія з гори Корнів лягла у фундамент паркана.

Василь Рябий каже, що якби не став Василем Рябим, то ліпив би рябі горшки. З равликами, метеликами, ключами і дримбами. До чого на горшках ключі і дримби? А щоб як кажуть ключі на щастя, а дримба - щоб горнець бринів від задоволення, що його виліпила рука майстра.

Рука майстра відчувається у всіх його більше тридцяти книжках-горщиках повних філософії життя. А ну чи знайдете в них щось недописане, недоверстане, недодумане. Тут “невпинна ріка думок”, тут “ростуть шелестять колоски”.

“Кожен їде і кожен іде,

і стоїть, і чекає скорботно,

а сигнал світлофора навпроти

каламутним промінням цвіте.”

І так уже 55 років. Хто не заглядав у його паспорт (а там він записаний, що народився 1 січня) і зрідка не заглядає в його книжки, тому важко зрозуміти, при зустрічі в парку чи на бульварі Лесі Українки, його інтонацію, його тембр. Він не говорить про дороги і сміття, він не бачить у старому каштані небезпеки бути вдареним у вітряну днину гілячкою. Дримба його душі виводить мелодію іншу... У каштана не підростають молоді деревця, люди забувають, що смітники мають своє призначення, а дороги ведуть кудись. А те кудись не завжди буває гладким без вибоїн і болота. Та все це тому, що в Коломиї немає літературно-мистецького журналу. Гроші! Гроші? Гроші як ті камінці і черепки з Корнева домашні “інквізитори” вклали в фундаменти парканів. І відгородились від поетів. Нема слів.

Михайло Арсак, директор Музею історії міста Коломиї, член Національної Спілки Журналістів України

Свої зауваження та доповнення до статті надсилайте будь ласка електронною поштою: m.arsak@yandex.ru

Геннадій Ткаченко-Папіж, унікальний артист естрадного жанру. Він також народився в Коломиї. 27 січня 1964 року. І його доля повела стежками життя за межі України. Вона вела, а він і не перечив їй. Пішов на Київ (там закінчив естрадне відділення Київського Державного училища естрадно-циркового мистецтва), потім була творча майстерня М. Хусіда (Інтерстудіо, Царськосельський філіал) Петербурзької Державної Академії Театрального мистецтва.

Працював артистом „Лєнконцерту”, актором Театру „Буфф”, актором Академічного театру Комедії ім. Акімова в Петербурзі. Театрали добре знають Геннадія за участю в передачах „Аншлаг-аншлаг”, „Сміхопанорама”, „Ширше коло”, „Сміхонастальгія”, „Кімната сміху”, „Криве дзеркала та інш.”. Два роки комік і звукоімітатор Геннадій Ткаченко працює в театрі-вар’єте «Witzigmann Palazzo в Дюссельдорфі. У 2004 році Геннадій Ткаченко бере участь в проекті Слави Полуніна „Корабель дураків.”

З різних причин ми в Коломиї та не тільки не бачили його в цих та інших проектах, а може і бачили та не знали – він народився в Коломиї. Тепер знайте. Адже нашого цвіту по всьому світу. Жаль, що плоди дістаються іншим. Зате наші , українські. І хвалять. Навіть не знаючи, що коріння з Коломиї.

- Унікальний артист! Людина-театр. Його талант дивує шириною діапазону можливостей і глибиною проникнення в матеріал буквально любого виду сценічного мистецтва, - зауважує Тетяна Шпагіна з Лобні Московської області.

Марина Шерматова з Твері переглянула фільм „По имени Барон” і зауважила, що „так зіграти може тільки талановитий актор”.

Олена Іванченко з Києва згадує:

- А я Генку пам’ятаю ще студентом, моя мама казала, що він дуже талановитий і що його чекає велике майбутнє. Я також стала актрисою і у мене свій театр, жаль, що ми в різних містах, такого актора мати в трупі суцільне свято!

Та хіба моя Коломия не заслужила того щоб і у неї було свято. Щоб поз’їздилися всі актори в світі сущі, яких вона народила. Може колись настане і в Коломиї міста свій ключовий момент. Та поки що збираємо відомості про тих у кого в метриці записано: народився в Коломиї.

Свої зауваження та доповнення до статті надсилайте будь ласка електронною поштою: m.arsak@yandex.ru

Дов Ной непересічна фігура в академічний колах світу. Цей невтомний професор Єврейського університету в Єрусалимі більшу частину свого життя займається дослідженням літератури написаної на ідиші а також інших форм ашкеназького єврейства. Проте сфера його наукових інтересів виходить далеко за межі єврейської культури, його як спеціаліста по фольклористиці часто запрошують читати лекції і цілі курси в університетах Європи і Північної Америки.

Шкода, але в Коломиї університету немає. Тому і запросити лауреата щорічної премії імені Хама Нахмана Бяліка , яка присуджується за вклад в розвиток і пропаганду культури на ідиш, нікому. А приїхав би був напевно. Адже Дов Ной народився в 1920 році в Коломиї.

Виріс в освіченій сім’ї, яка притримувалася одночасно і сіоністської і пропольської орієнтації. Батько займався торгівлею.

Дома Ной вивчив іврит, ідиш, польську, німецьку та українську мови. Після хедера ( приватної школи для хлопчиків) закінчив польську гімназію. В 1938 році приїхав до Єрусалиму де вчився в єврейському університеті на спеціальностях „історія єврейського народу” і „біблеїстиці”.

Підчас Другої світової війни з 1941 по 1945 рр. Ной служив в інженерних підрозділах британської армії. В 1946 році повернувся до навчання в університеті, де отримав ступінь магістра. Працював учителем середньої школи, викладав в таборах для біженців на Кіпрі, був редактором відділу освіти і культури в газеті „Давар л-іладім”, редагував розділ „Народні казки” в газеті для репатріантів „Омер”. Одночасно навчався в докторантурі Єврейського університету, докторантурі Єйського університету (США). В 1954 році отримав звання доктора філософії в Університеті штату Індіана.

В 1955-91 роках Ной працював директором музею етнології і фольклору в Хайфі. З 1955 року в музею під керівництвом Ноя працює ізраїльський архів народних казок, де зібрані десятки тисяч текстів казок і інших творів розповідних жанрів фольклору різних общин, які проживають в Ізраїлі. Ці матеріали служать для багато чисельних наукових робіт.

Дов Ной автор і редактор більше 60 книг. Його роботи публікуються в наукових журналах, енциклопедіях. Енергії, життєлюбству і працездатності професора можуть позавидувати набагато молодші колеги. Його запрошують читати курси лекцій по єврейському фольклору в Гарвард, Лос-Анжелес, Нью-Йорк, Торонто, Бостон, Оксфорд, Мельбурн. Часто буває з лекціями в країнах Східної Європи. Приїздить в Україну для участі в семінарах, які проходяться в Пущі-Водиці де лекції читаються на ідиш.

Дов Ной обраний почесним доктором Хайфського університету і університету Грац Філадельфії. В 2004 році Ною присуджено Державну премію Ізраїлю за дослідження в галузі єврейської і світової літератури.

І знову запитуєш себе: невже це коломийська земля дає такі паростки, що добре плодоносять у світі. А в Коломиї?

Свої зауваження та доповнення до статті надсилайте будь ласка електронною поштою: m.arsak@yandex.ru

Коломийців у світі багато. Різних за фахом і творчим покликанням. І коли відкриваєш для себе нові імена впевнюєшся, що з добром пішли з цієї богом обраної коломийської землі. Серед таких коломийців Іван Васильович Мельничук - доктор географічних наук, профессор.

Він географію почав вивчати бігаючи босими ногами по землі, яка береже в собі свідчення далеких доісторичних епох. Тут проводили археологічні дослідження відомі науковці Т.Сулімірський, Я.Пастернак, М.Смішко. То може тоді в дитинстві і „заразився” наукою.

Його дитинство пройшло в селі Залуч на Коломийщині, а народився 19 серпня вже далекого 1937 року в місті Клайпеда. По закінченню школи працював на посаді голови Коломийського районного спорткомітету.

Підчас навчання на географічному факультеті Чернівецького університету брав участь (в 1958 р.) в освоєнні цілинних та перелогових земель Казахстану.

Згодом працював директором школи в селі Шилівці Хотинського району. Навчаючись в аспірантурі Інституту географічних наук АН України з головою поринає в наукову роботу, захищає кандидатську дисертацію на тему „Фауна молюсків антропогенних відкладів Лівобережжя Середнього Придністров’я” і отримує звання кандидата геолого-мінералогічних наук. Шлях в науці від молодшого наукового співробітника до професора, завідувача кафедри геоморфології та палеогеографії Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Студенти мали за щастя слухати його курси: «Загальна та історична геологія», «Основи палеогеоморфології», «Палеоландшафтознавство», «Палео-географія антропогена», «Основи наукових досліджень».

Наукові інтереси Івана Васильовича Мельничука палеогеографія, четвертинна геологія і палеонтологія, стратиграфія і палеокліматологія, географічне краєзнавство.

Він учасник і керівник багатьох наукових експедицій по території України, Росії, Білорусі, Молдови.

Іван Васильович Мельничук автор і співавтор 6 монографій, понад 150 наукових праць, зокрема: «Розвиток антропогенових ландшафтів і клімату країн Центральної та Південно-Східної Європи» (1995р.), «Деякі теоретичні питання розвитку ландшафтів України в антропогені» (1995р.), «До прогнозу розвитку ландшафтів на найближчу та відділені перспективи»(1999р.), «Зміни клімату в антропогені» (2002р.), «Палеоландшафти України в антропогені» (2004 р.).

Віце-президент Українського географічного товариства (2000–2004рр.). Нагороджений медаллю «За освоєння цілинних і перелогових земель» (1956 р.).

Думаю, що публікація цього матеріалу допоможе у зборі й інших відомостей про І.В. Мельничука, його фотографій і наукових праць.

Михайло Арсак, директор Музею історії міста Коломиї

Свої зауваження та доповнення до статті надсилайте будь ласка електронною поштою: m.arsak@yandex.ru

Якби зібрати весь коломийський цвіт зі всього світу в День міста на майдані перед міською ратушею, то напевно букет був би прегарний Та й чи вмістив би майдан всіх, зі всього світу.

А серед них мав би бути і Михайло Кіт, народний артист Росії, лауреат Всесоюзних і Міжнародних конкурсів.

Він народився в Коломиї. У 1973 році закінчив вокальний факультет Одеської консерваторії. Ще студентом був запрошений в Ленінградський Малий театр опери і балету. Згодом працював солістом Пермського театру опери і балету. З 1986 року соліст Державного академічного театру опери і балету імені С.М.Кірова ( тепер Маріїнського театру).

Михайло Кіт Лауреат Міжнародного фестивалю молоді і студентів в Гавані (1977), лауреат Міжнародного конкурсу молодих оперних співаків ім. Ф.Віньєса (Гран прі; Барселона, 1978), у 2008 році нагороджений російським орденом „За заслуги перед Отечеством” ІІ ступеня.

Михайло Кіт – бас. В його репертуарі: Іван Сусанін (Іван Сусанін), Світозар, Руслан (Руслан і Людмила), Черевик (Сорочинський ярмарок), Князь Ігор (Князь Ігор) та багато інших оперних партій.

Михайло Кіт гастролює з Маріїнським театром і самостійно виступаючи в оперних театрах Італії, Іспанії, Німеччини, Фінляндії, Бельгії, США, Ізраїлю, Польщі, Аргентини, Франції та інших країн.

У Коломиї немає оперної сцени. Тому не чули коломияни напевно сильного басу оперного співака Росії Михайла Кота. А може тому, що він забув - перша його, хай не оперна, арія прозвучала в Коломиї, де народився...

Михайло Арсак, директор Музею історії міста Коломиї

Свої зауваження та доповнення до статті надсилайте будь ласка електронною поштою: m.arsak@yandex.ru

Завдяки телебаченню ми стали менше читати книг про мандрівників і першовідкривачів нових земель. А навіщо, - „плазма” все покаже в найкращій кольоровій гаммі і без ризику бути захопленими туземцями. Як це було з мандрівниками в кінці позаминулого століття. До таких належить і Сігурд Віснєвський.

Свої зауваження та доповнення до статті надсилайте будь ласка електронною поштою: m.arsak@yandex.ru

Так і хочеться заспівати „Від Москви до самих до окраїн” коли вчитуєшся в повідомлення про коломиян, що живуть і працюють в Росії. І цього разу наші в Росії на видному місці. Розпорядженням губернатора Камчатського краю у серпні 2008 року заступником губернатора Камчатки з соціальних питань призначений Валерій Карпенко, який народився 3 січня 1953 року в місті Коломиї (про що йдеться в біографічній довідці агентства РИА Север ДВ).

За фахом лікар вищої кваліфікаційної категорії, Заслужений лікар Російської Федерації Валерій Карпенко в 1976 році закінчив Хабаровський медичний інститут і по 2004 рік працював в системі охорони здоров’я Камчатки (лікар-анестезіолог хірургічного відділення, лікар-радіолог, завідуючий відділом ультразвукової і радіоізотопної діагностики Камчатського обласного онкологічного диспансеру).

У 2005 році з відзнакою закінчив Академію державної служби при Президенті РФ в Москві.

У грудні 2001 року вперше обраний депутатом обласної ради народних депутатів, з 2007 року по 2 вересня 2008 року голова комітету з питань освіти, охорони здоров’я, молодіжної політики, фізкультури і спорту Законодавчих зборів Камчатського краю.

Валерій Карпенко голова правління некомерційного Фонду допомоги онкологічним хворим, голова правління Камчатської федерації альпінізму і скелелазіння. Майстер спорту по альпінізму.

Голова Законодавчих Зборів краю, секретар регіонального відділення „Єдиної Росії” Борис Невзоров зазначив тоді, що кандидатура Валерія Карпенка була запропонована єдиноросами в рамках партійної програми „Кадровий резерв”.

- Він неоцінимий як спеціаліст, як керівник фракції „Єдиної Росії» в крайовому парламенті і надалі буде в авангарді людей, які приносять велику користь для розвитку Камчатського краю. Він унікальний тим, що бачить проблеми, ставить завдання і добивається їх реалізації. Характер достатньо жорсткий і в той же час добрий ,- говорить про нього Борис Невзоров.

Шкода, що Коломия народжує „кадровий резерв” для інших держав і країв. Хоча нам можна ходити з задертим носом – адже заступник начальника Камчатки родом з Коломиї.

Михайло Арсак, директор Музею історії міста Коломиї